Tweet

Більшої зневаги до майданівців, а відтак, до основної маси земляків (підтримка Ющенка на президентських виборах у райцентрі була не гірше, ніж у Рівненської області, а у деяких селах степової зони - на рівні Галичини) годі було придумати.

Особливо в Носівці, де вищезгадана пані Сотниченко позбулася посади першого секретаря райкому в травні 1991 р. в результаті масових виступів, які охрестили носівською революцією.

Тоді народ повстав проти районного керівництва на чолі з В. Г. Сотниченко, котре складалося з особливо пихатих і твердолобих партократів, які не сприймали самої ідеї навіть найменшої демократизації життя. Тоді застрайкували найбільший в районі завод, школи, демонстранти штурмували райвиконком і райком, були вибиті вікна і зірвані двері, а мітинг в 19-тисячному містечку зібрав 10 тис. чоловік.

Тоді керівництво району змінили, правда, на аналогічне, а Віру Григорівну перевели головою колгоспу в с. Іржавець (згодом вона передала цю посаду власному зятю).

По легалізації КПУ в 1993 р. Віра Григорівна знову активізувала політичну діяльність, щоправда йти в райраду побоялась, а провела в районну й обласну ради своїх людей. А в селі, де була повновладною господаркою, адміністративними методами створила організації компартії й комсомолу. Зате в наступні вибори, в 1998 р., вона розколола районну організацію КПУ, підтримавши зі своїми людьми по мажоритарному округу не комуніста, а... Олександра Волкова (того самого).

І тепер ця безпринципна людина, це уособлення автократії і нетерпимості до всього українського (в районі, де більше 95% українців, вона демонстративно розмовляє російською) гарантовано потрапляє в райраду від Соцпартії.

А ще в листопаді-грудні 2004 року в приміщенні райкому Соцпартії розміщувався штаб Ющенка.

Майдан